Тихий шепіт пронісся коридорами старовинного замку. Злодій напружився, може протяг. Ну не вірив він у примар, це вітер, точно вітер. Шепіт став ближче, він огортав грабіжника і благав йти. Але він не слухав, це ж просто передчуття, вмовляв він себе. Що ще може бути у старому темному замку глухою ніччю.
Під його важкими черевиками рипіли сходинки зі старого дерева. Шепіт ставав сильнішим і просив йти негайно. Але злодієві було необхідно дістати скриньку і тому він сміливо відчинив двері до господарської спальні. Освітивши ліхтарем кімнату, він злякався, крижаний жах охопив його, волосся заворушилося на голові. Шепіт стих, як і удари його серця.
Коронер схилився над тілом і сказав:
— Час смерті 1.30, мабуть, знову інфаркт. Дістали вони вже лазити сюди.
— Ну а в тебе б не зупинилося серце якби ти побачив таку кількість порцелянових ляльок у темряві, гаразд пакуйте його і...
Раптовий тихий шепіт перервав їхній діалог......
