СМЕРЕКОВИЙ ГАЙ
25 … Чверть століття вже за плечима. І водночас – життя лише починається. Саме такі думки були в голові у Влада у день його ювілею. А тут сама доля зробила йому подарунок – ювілей припав на перший день його відпустки на роботі. Ну а те, що народився він у травні – це просто подарунок долі. «Сам бог велів при такому розкладі відсвяткувати весело та гучно» - думав хлопець, запрошуючи друзів , сестру та дівчину на день народження не аби-де, а на нещодавно створеній у Карпатах базі відпочинку «Смерековий гай». На щастя, їхати до неї було недалеко , а на своїй машині то взагалі не проблема.
Чувак , вітаю тебе ! Щоб стояв та серце билось! – привітав Влада Славко, друг дитинства.
І гроші щоб були! – додав Ромчик , ще один друг .
Щоб наше кохання було вічне! – побажала імениннику його дівчина Іра.
Це точно . – відповів хлопець і вони з Ірою легенько цьомнулись у губи .
На весілля нас із Андрієм запросити не забудьте . – сказала молодша на три роки сестра Аня.
Оце я там набухаюсь . – вставив Андрій , хлопець Ані .
Та тобі аби набухатись . – із посмішкою на обличчі відповіла Аня.
Так, народ, всім дякую за привітання , але нам пора вже вирушати. По дорозі підберемо Костика – мого колегу і тоді прямою наводкою на «Смерековий гай» .
Окей . – після цих слів компанія сіла в машину іменинника і поїхали в бік бази відпочинку .
Народ , знайомтесь . Костя , ми разом працюємо . – представив Влад свого колегу, який підсів до них у машину на околиці міста. – Саме завдяки йому ми і їдемо в «Смерековий гай».
Ну не так завдяки мені , як моїм сусідам , які вже там відпочивали і поділилися зі мною враженнями . – відповів колега , теж молодий хлопець . – Ой , чувак , я ледь не забув . Це тобі . – і простягнув колезі невелику коробочку .
Що там ?
Відкрий - побачиш . – після цих слів Іра, яка сиділа поруч із Владом на сидінні поруч, відкрила коробочку і побачила там чашку із зображенням улюбленого рок-гурту Влада .
О клас. Чувак, ти знав що мені подарувати . – подякував Влад колезі .
А то . Добре , народ , налаштовуємось на крутий відпочинок – «Смерековий гай» прямо по курсу . – Костик показав рукою вперед і молодим людям стало видно ворота , над якими був напис із назвою бази відпочинку .
Припаркувавшись на стоянці, Влад і компанія пішли до адміністратора – забирати ключі від номерів, де вони планували провести вихідні. Номери були у невеликих двоповерхових гарно оформлених будівлях з дерев’яними дверима та вікнами. Поруч були інші місця для відпочинку – більярд , тенісний корт, Залишивши речі в апартаментах, відпочивальники почали радитись, куди їм спочатку піти .
Давайте, може, на озеро підемо поплаваємо . – запропонував Костик . – Воно тут недалеко . Лісове озеро , велике , чисте , прозора вода.
Ми думали спочатку може поїсти . Тут тим більше є барбекю . – сказала Аня , показуючи на вивіску поруч із кафешкою .
Барбекю, до речі, можна приготувати і самим . Тут є змога взяти покористуватись мангал , решітку , шампури, купити м’ясо…
О, так давайте посмажимо барбекю на березі озера ? – запропонував Славко .
Ідея гарна . А ще в лісі гриби можна позбирати .
Барбекю з грибами ? Прикольно звучить . Давайте тоді на озеро, але попередньо і правда затаримось м’ясом для барбекю і візьмемо мангал та решітку .
І бухло . – додав Рома .
Звісно і бухло . – усміхнувся Влад і всі дружно пішли вибирати м’ясо та випивку до кафешки на території бази.
Вибравши все, що їм до смаку , молоді люди спитали, як дійти до озера . Продавчиня – як і всі працівники бази – була з місцевих, тож без проблем пояснила відпочивальникам дорогу.
- Дуже дякуємо . – відповів Влад і всі дружно вирушили на озеро.
Прибувши туди , молоді люди побачили що там багато народу – і сусіди зі «Смерекового гаю», і ті, хто відпочивав «дикуном» . Розклавшись на березі кришталево чистого озера, молоді люди вирішили, що хлопці займуться смаженням барбекю, дівчата ж підуть в ліс по гриби .
Ну Аню, ти завжди любила збирати гриби. Ви з мамою та бабусею часто їх збираєте .
Супер, Аню, тоді ти в нас будеш головна грибниця . – з усмішкою сказала Іра.
Коли дівчата пішли в ліс, хлопці стали смажити м’ясо на мангалі .
- Ну що, хлопці, можна і бахнути . – сказав Андрій, дістаючи зі своєї сумки пляшку коньяку . – Давай, імениннику, – за тебе ! – після цих слів хлопці цокнулись і осушили склянку до дна.
Випивши ще декілька чарок , Влад і його друзі подивились в бік лісу, чи не йдуть дівчата. Дівчат вони не побачили, зате побачили якусь бабцю, яка дивилась на них і решту відпочивальників якимось дивним і дещо зляканим поглядом.
Не прогнівайте чугайстра, молодь … - подумала вголос бабця , продовжуючи дивитись на відпочивальників .
Кого-кого ? – перепитав Костя .
Чугайстра. Він володар лісу і якщо сильно нашкодити природі, то він спустить на винуватця чортів та вирлооків .
Після цих слів хлопці зайшлися сміхом у той час, як бабця дивилась на них поглядом, повним чи то жалю, чи то страху, чи то ще чогось незрозумілого . А через кілька хвилин стара зникла, наче її не було .
Ой, хлопці, ну й наржались. З такими місцевими мешканцями як ця стара і «Дизель-шоу» не потрібне . – сказав Влад .
Згоден . Я одного не зрозумів – хто такі ці вирлооки ? – додав Славко.
Це істоти з нашої міфології . – відповів йому Костик . – Але їх більше знають, як циклопів із міфології грецької .
Ясно . Ну, мабуть, як гарно випити, то там і літаючі тарілки будуть, а не лише чорти вирлооки та як вона назвала отого головного їхнього ?
Чугайстер . Це слово я десь читав , але вже не згадаю де . Дух лісу по-моєму . – мовив Рома перед тим, як хлопці вчергове осушили склянки.
Довго щось дівчат наших нема . – подумав вголос Андрій.
Але щойно він це вимовив, як дівчата вийшли з лісової хащі з кошиком грибів.
Хлопці, це капець. Напоролись ми в лісі на одного діда . Ніби й тверезий, але точно схиблений .
Дай-но вгадаю – він розповідав казочки про чугайстра і чортів з вирлооками ?
Як ви здогадались ?
Нам те саме розповідала якась бабця . Типу якщо заподіяти сильну шкоду лісу, то чугайстер спустить на нас чортів та вирлооків.
Нам старигань казав те саме . І нам, і групі, яка смажила шашлик на лісовій галявині .
Звісно, це казочки все . Бо якби ці істоти були, то незаконних лісорубів би вони вже зжерли давно.
Отож. Добре, не будемо відволікатись на цю маячню – давайте смажити гриби з м’ясом . – після цих слів молоді люди поклали в решітку гриби та м’ясо і поки все це смажилось, дружно побігли плавати в кришталево чистій воді озера. Покупавшись, випивши та закусивши смакотою з мангалу, Влад і компанія не помітили, як уже стемніло .
Слухайте, а можна дещо спитати? – сказав Влад, коли всі прийшли до магазину повертати мангал та решітку .
Питайте .
Ви ж місцеві ?
Так . А що ?
А що це за схиблені дід з бабцею тут ? Про чугайстрів розказують , вирлооків …
Та є такі . Все життя живуть тут . Моє покоління тихо сміється над їхніми казочками , але старі сприймають їх як мінімум спокійно . А ще ходять чутки про те, що тут при совку була якась секретна лабораторія .
Про лабораторію я чув . – вставив Костик . – Організатори бази хотіли вибрати місце, так би мовити з легендами .
Типу як британці готові купляти будинки з привидами ?
Можна і так сказати . Але як на мене то якби тут реально був чугайстер, то навряд чи він би дозволив те, що відбувається зараз у лісі за парканом . – продавчиня кивнула в бік лісу і молоді люди побачили там великі клуби диму, які здіймаються вгору .
- Це якраз там, де ми гриби збирали … - сказала Аня, згадуючи, що там було ще декілька чоловік, які палили багаття .
«Спровокували пожежу . Ідіоти.» - подумала дівчина.
Але на щастя для всіх лісових мешканців пожежники прибули на виклик продавчині доволі оперативно і з гелікоптера загасили займання, яке загрожувало всьому навколо.
Десь за спинами почулись голоси, які дівчата вже чули . Люди говорили якраз про те що хтось кинув незагашений недопалок і ось сталась пожежа . На щастя, все обійшлось і жодна людина не постраждала. А невдовзі всі відпочивальники розійшлися по своїх номерах, персонал крім охорони же поїхав додому – благо добиратися було близько.
Але через якийсь часі люди прокинулись від моторошного гуркоту . Не зрозумівши, що відбувається, Влад з Ірою визирнули у вікно і оторопіли від побаченого – сторожку розтрощив ущент якийсь велетень близько чотирьох метрів зростом. А за ним позаду крокували в бік бази відпочинку ще троє таких потвор та з півтора десятка менших на зріст гуманоїдів, вкритих вовною, з рогами на головах та хвостами, які продовжували їхні хребти .
Народ … - звернувся до друзів Влад . – Ви бачите те саме, що і я ?
Так. Велетні з одним оком та якісь рогаті монстри … - сказав Костя , розгледівши в світлі місяця у безхмарному небі якісь обриси монстрів .
Молоді люди на власні очі побачили, що чорти та вирлооки реально існують і переконалися, що ті старі не були схибленими. Але зараз їм хотілося лише одного – вирватись із цього божевільного місця .
Молоді люди ще мали надію пересидіти в будиночку , але їм це не вдалось – один із вирлооків пішов у бік їхнього котеджу. Просто взяти та зайти всередину він не зміг, тому почав сильними кулаками гамселити по стінах будівлі. Удари були такими потужними, що декілька людей, які стояли на балкончиках, не втримались і попадали вниз.
На превеликий жах, серед них були Аня та Костик. Коли Влад і друзі вибігли на вулицю, то вирлоок залишив від Костика самі ноги – монстр уже доїдав хлопця під верески інших відпочивальників, яких, шматували чорти та інші одноокі велетні. Аня взагалі десь зникла , правда, невдовзі її побачили – вона тікала куди очі дивляться.
Побачивши дівчину, її брат, хлопець та інші кинулись рятувати її від вирлоока , який уже її майже наздогнав .
- Ах ти паскудо ! – крикнув Андрій і пожбурив у велетня камінюкою з клумби поруч.
Каменів там було чимало, і за мить вся компанія стала кидати камінням у вирлоока. Коли один камінь влучив йому в єдине око монстр несамовито заволав від болю, а Влад з Андрієм підхопили перелякану Аню та побігли всі разом до автомобіля.
Але тут сталось те, чого вони не чекали взагалі – вони побачили, що машина Влада розтрощена вщент разом з іншими автомобілями, які стояли на парковці . На розбитих автомобілях стрибало декілька рогатих гуманоїдів з палаючими очима.
Побачивши потенційну здобич, вони побігли за молодими людьми , які тікали і сховались у першому будиночку, який трапився їм на шляху .
Капець. Просто капець . -сказав Ромчик, забігши останнім та закривши двері на замок .
Хоч би вони нас не помітили … - подумала вголос Іра .
Народ … - озвався Славко .- А це … чортів та іншу нечисть відганяти чим? Молитвами чи часником ?
Часник проти вампірів . – відповіла Іра .
А ось я думаю, є більш дієвий засіб . – сказав Влад , вказуючи на інвентар, який лежав у будиночку.
Там були мисливські рушниці, ножі, сокири, навіть кілька арбалетів завалялось. Це була явно мисливська хижа з відповідним інвентарем .
Озброюємось . – сказав Андрій . – Прорвемось із боєм, а там уже …
Чувак , машині канцур , забув ? – сказав Влад .
Може хоч протримаємось до світанку .
Не факт що сонячне світло їх лякає .
Не факт . Але інших варіантів у нас тупо нема.
Після цих слів молоді відпочивальники почали розбирати всю зброю. Набої довелося трохи пошукати , але врешті-решт їх знайшли та зарядили ними рушниці .
- Ох , дякую діду-мисливцю, який брав мене з собою полювати на кабанів … - подумав уголос Рома , коли він та його друзі завдяки йому зуміли зарядити рушниці .
І щойно горе-відпочивальники повністю приготувались як із вулиці почулися страшні крики. Визирнувши у вікно, компанія побачила двох жінок та одного чоловіка , за якими гналися кілька рогатих гуманоїдів.
Слухайте, негоже якось… - сказала Іра . – Ми тут, а людей зараз розірвуть .
Але з іншого боку, якщо гукнемо їх сюди, то викажемо себе . – додав Андрій.
Андрію, ти чого ? – втрутилась Аня . – А якби ми там були на вулиці …
Після цих слів за мовчазної згоди інших було вирішено гукнути нещасних до мисливського будиночку, але при цьому тримати рушниці та арбалети напоготові і щойно чорти наблизяться то стріляти без роздумів. Але щойно Славко та Рома відкрили двері хатини, аби погукати тих трьох, як на очах у молодих людей чорти накинулися на двох, а жінку, яка несамовито кричала від жаху, роздер навпіл вирлоок.
- Ще б трохи і вони нас би помітили. - видихнув Влад, замикаючи двері
- Ага … Хоча, хтозна , може вони і по запаху вміють знаходити жертву … - одказав Рома.
- Сплюнь. Не дай бог .
Іра пригорнулась до Влада тремтячи від страху всім тілом . Понад годину молоді люди провели в мисливській хижі, тримаючи напоготові зброю та не видаючи ані звуку, слухаючи при цьому рики чортів та велетнів-вирлооків . Хоча надворі була вже ніч, спати нікому не хотілось .
Спати ми ще довго не зможемо після побаченого … - сказав Славко .
Спати ні , але по-великому мені би не завадило . І знаєте , не хочеться робити це прямо тут . І виходити теж боязко … - подумав уголос Ромчик .
Та ні , давай краще вийдеш . Тим більше що кущі тут зовсім поруч а монстрів поблизу не видно . – сказав Влад другу .
Вирішили, що хлопець таки вийде, а Влад з Андрієм з рушницями напоготові будуть його прикривати в цій небезпечній вилазці. Сам Рома брав з собою сокиру. І хоча іти було зовсім близько, хлопці намагались якомога менше шуміти.
Екстремальна трійця вийшла з будиночку, озираючись навсибіч. Хлопці були готові до зіткнення з монстрами в будь-який момент. На щастя, зробити Ромі свої справи ніхто не завадив. А на горизонті вже починав потроху жевріти світанок.
«Ще трохи і може вони відступлять, ці потвори…» - думали хлопці повертаючись до хижі. Але їм не судилося туди повернутись без пригод – їх помітило декілька чортів і стрімголов побігли в бік людей,. Ховатись було вже пізно і тому довелось прийняти бій .
Всадивши кілька куль з рушниці в одного чорта, хлопці його знищили, але інших не встигли і довелось битися у ближньому бою .
Владу чорт вибив з руки рушницю і повалив на землю, намагаючись перегризти хлопцеві горло. Влад схопив рогату потвору за шию та відштовхував, намагаючись скинути з себе, водночас із жахом дивлячись у палаючі червоні очі чорта.
Коли іменинник відчув, що вже починає слабшати, то помітив поруч із собою камінь. З останніх сил він схопив камінь та вдарив ним кілька разів чорта по голові . Хлопець відчув, що туша чорта під ним поважчала, а отже, він ослаб. Ще трохи - і Влад скине з себе монстра, йому навіть вдалося зламати йому один ріг.
Тут прогримів постріл, потім ще та ще – Славко, який до цього сидів у хатині, почув звуки бою та вийшов рятувати друзів. На жаль, всіх врятувати не вдалося – Ромчик лежав мертвий з розпанаханим животом та заливав кров’ю землю. Побачивши цю картину, Влад з Андрієм ледве стримували сльози та крик. Але коли вони помітили, що вранішнє сонце вже освітило землю, то їхнім очам відкрилася ще більш моторошна картина кривавої бійні – розшматовані тіла не лише їхніх друзів , а й інших відпочивальників.
І сліди . Сліди від ніг, чи лап.. Самих монстрів чути не було – схоже, вони і правда ховаються від денного світла. А далі почувся звук автомобіля – це кухар з числа місцевих приїхав на роботу та привіз на своїй машині кількох колег, які жили з ним по сусідству. В машині їхала і продавчиня, яка напередодні продавала хлопцям та дівчатам м’ясо. Побачивши зруйновану базу та рештки тіл відпочивальників, жінка знепритомніла. Переляканий кухар хотів вже розвертатися і їхати назад по допомогу, як раптом почув крики відпочивальників. Вони благали лише про одне - забрати їх подалі від клятого Смерекового гаю.
Я не думав що хтось вижив . – сказав кухар, відкриваючи дверцята авто. – Залазьте всі . Я відвезу вас у село, а звідти ви зможете дістатися міста.
Дякуємо, але спочатку нам треба декого побачити у вас у селі. - відказав Влад
Кого ?
Старих, які розповідали про чугайстра та про ліс . Які застерігали від неповаги до лісу всіх нас …
А, знаю таких . Поїхали . – і кухар повіз молодих людей та продавчиню до села.
Інші співробітники залишилися і почали викликати всі відповідні служби.
Старих довго шукати не довелось – вони наче чекали, що до них приїдуть .
- Нічого дивного, що чорти та вирлооки напали . – сказала бабця, яку вже ніхто і не думав вважати схибленою. - Ми звідси бачили лісову пожежу. От чугайстер і спустив на базу своїх слуг.
- А хто такий цей чугайстер ? – запитала Іра .
- Володар та охоронець лісу. Вам іще пощастило, що він сам не прийшов туди … - відповіла стара .
- А звідки він та інші тут взялися ?
- Бог його зна. – сказав дід . – Одні кажуть, що він завжди тут був , інші, що його та чортів із вирлооками вивели у секретній лабораторії.
- А можете розповісти про цю лабораторію ?
- Я знаю небагато – на те вона й секретна . Її заснували десь у лісових хащах москалі ще за радянських часів . Чим там займались невідомо , але охороняли її дуже й дуже серйозно. А потім там стався нещасний випадок і всі загинули. Кажуть, ніби хтось напав і знищив усіх співробітників. Хтозна, що то було – чи то червоні потривожили чугайстра, чи то піддослідні бунт влаштували . Але мені здається що то ні те, ні інше .
- А що ж ?
- В лісі десь глибоко є так звана червоточина . І саме її досліджували ті науковці . І саме звідти приходять вирлооки та інші потвори .
- Але чого вони так ревно охороняють ліс?
- Хтозна … Можливо, в своєму світі вони також у лісі живуть і навіть самі не розуміють, що опиняються на іншій планеті … - цю фразу дід вимовив загадковим тоном і молодим людям здалося навіть, що він знає більше, ніж каже.
Але якщо він щось і приховує, то на те є причина і тому вони вирішили не розпитувати далі про ту загадкову лабораторію.
Від запропонованої дідом їжі горе-відпочивальники відмовились – їм шматок у горло не ліз від моторошного видовища . Діставшись до зупинки, вони повернулись у місто.
Але потім до них завітали люди, які представились правоохоронцями і розпитували про все, що відбулось на базі «Смерековий гай». Спочатку Влад і інші хотіли розповісти казочку про якусь банду маніяків-сектантів, але коли побачили, що їм не вірять, то виклали все, як було.
На диво психушку їм ніхто не думав викликати – ці люди просто все ретельно зафіксували та поїхали собі. Хто це був та що вони збиралися робити, так і залишилося загадкою .
Але десь через місяць після кривавого інциденту Влад і всі його вцілілі гості з ювілею отримали на електронні скриньки одне й те саме повідомлення з невідомої адреси : «За ваших друзів помстилися …»
