Ніч перша
Над Техасом уже стояла ніч . Благо ночі в цьому регіоні теплі та м’які , а значить можна навіть в темну пору доби ходити в легкому одязі . Семмі та Менді не були виключенням і гуляли під нічним небом вулицями рідного міста не боячись холоду .
- Люблю я наш клімат . – сказала Менді .
- Я теж . Літо круглий рік . – після чого Семмі та Менді злились у поцілунку . Розійшовшись ще більше , молоді люди все далі ішли вглиб парку бажаючи віддатись насолоді подалі від людських очей . Але на жаль не людських очей вони уникнути не змогли і не побачили в заростях дерев та кущів пари палаючих червоних очей , які наближались до молодих людей …
Зранку все містечко було на вухах коли сімейна пара , яка робила ранкову пробіжку в парку виявила розшматовані та обглодані залишки двох молодих людей. Поліція та рейнджери оточили місце події та відганяли витріщак , яким було цікаво що там відбувається .
- Алане , треба не допустити паніки в місті . – сказав шерифу міста один із рейнджерів .
- Знаю Майк . А поки що посилюємо патрулювання міста . Всі – поліція , рейнджери , волонтери – всі повинні бути напоготові . – після цих слів Майк пішов готуватись до нічного патрулювання …
Ніч друга
- Знаєш , Майк , я не думаю що ми цього виродка зловимо сьогодні . – сказав рейнджеру його товариш по службі .
- Звідки така впевненість Кевіне ?
- Щось мені підказує що він зачаїться . Все-таки місто в нас невелике , чутки розлітаються швидко . Ця паскуда вже думаю здогадується що на неї почалося полювання .
- Ну хтозна що у таких маніяків у голові . Може когось і побачимо …
- Майк , почекай тут , а я на заправку збігаю – в туалет і кави куплю . Тобі взяти ?
- Не відмовлюсь . – сказав рейнджер даючи кілька баксів напарнику , який уже виходив з машини . Але зайшовши на заправку рейнджер побачив там моторошну картину – всі працівники АЗС були роздерті так само як і молода парочка у парку , а освітлення в будівлі постійно мерехтіло . Кевін вихопив пістолет , але в той же час він уже тремтів від страху . А вже за мить скло позаду рейнджера розлетілось і він побачив потвору яка все це влаштувала . Істота віддалено була схожа на людину , а її очі палали в темряві . Кевін відкрив вогонь , але більшість куль пролетіли повз монстра – лише дві влучили в тіло цього породження пекла , але не завдавши йому відчутної шкоди вони лише розлютили страховидло ще більше і ось буквально за декілька секунд пазурі монстра розпанахали живіт рейнджера . Поласувавши свіжим м’ясом , чудовисько пішло геть у темряву …
Вранці монстр сидів у своєму лігві , намагаючись витягти кулі з тіла . Що ж , доведеться мабуть відсидітись поки що …
Ніч третя
- Алане , а куди це Майк подівався ? – спитав один із полісменів шерифа .
- Він пішов на лікарняний .
- Довгенько вже щось .
- Ну тиждень це не так і довго …
- А що відбулося з Кевіном , він подробиці якісь розказував ?
- Казав ніби бачив якогось монстра , який роздер його напарника , коли той відлучився на заправку . На заправці була кривава бійня , а десь поруч виявився той хто влаштував її .
- І ти віриш що то був монстр ?
- Знаєш , я вже у що завгодно вірю після того що відбулось у нашому місті … Сука , туди ! Увага всім патрулям ! Всі в західну частину міста ! Там щось відбувається !Негайно ! – крикнув Алан сівши в поліцейську машину та передавши послання по рації своїм підлеглим . Причина для таких дій була доволі серйозна – в тій частині міста було чути моторошний рик , а також вереск одразу декількох людей . Приїхавши туди поліцейські побачили як в одному будинку горіло світло , але його мешканці стояли на вулиці та тряслися від жаху . Одяг на них був просто залитий кров’ю , а одне вікно на першому поверсі було вибите .
- Що сталося ? – спитав шериф , але людям від страху відібрало мову і вони лише тремтячими пальцями показували в бік будинку . Не довго думаючи , поліцейські з пістолетами та дробовиками вбігли в будинок і побачили там істоту , яка була схожа на людину , але більша зростом , з пазурями на руках , сірою шкірою та залишками одягу на тілі , які вже перетворились на лахміття . Побачивши озброєних людей , страховидло побігло в інший бік будинку і розбивши собою вікно побігло геть .
- За ним ! Не дайте йому втекти! – крикнув Алан і поліцейські на машинах поїхали в той бік , куди побіг монстр , розриваючи нічну тишу виттям сирен .
- Тільки тепер я розумію , що Майк говорив правду … - подумав вголос коп , який їхав з Аланом .
- До речі про Майка … Він же живе на цій вулиці ! Набери його , негайно ! – сказав Алан , натискаючи на газ . Напарник набирав номер рейнджера , який щоправда не відповідав .
- Фак , не відповідає . Хоч би живий був .
- Хоч би . І крім нього дзвонити нема кому – він живе сам , інших родичів тут у нього немає … - казав шериф , будучи вже одержимий ідеєю наздогнати потвору , яка тероризувала місто . На жаль йому та рейнджерам не вдалося це зробити – істоти наче слід простив .
- Ви можете описати детально цю потвору , яка напала на ваш будинок ? – спитав Алан у людей які дивом уціліли після нападу монстра . Вони почали розказувати ,а один із копів складав так би мовити фоторобот страховиська за описом очевидців . Побачивши малюнок , алан доручив підлеглим моніторити всі тематичні сайти на предмет того , хто це може бути , сам же він подзвонив у штаб-квартиру техаських рейнджерів у Остіні і попросив підкріплення . Звісно , керівництву департаменту він не повідомив про монстра – хто в це повірить ? Сказав ніби в місті орудує велика група бойовиків одного з мексиканських картелів , які перетинають кордон через чисельні підземні тунелі . Підкріплення було надіслане , новоприбулих рейнджерів Алан одразу проінформував про те , що ворог небезпечніший за всі мексиканські та колумбійські картелі .
- І хай допоможе нам бог подолати це породження пекла … - завершив інструктаж шериф …
Ніч четверта
Дік та Біллі скептично поставились до розповіді шерифа . Вони не вірили в усіляких монстрів і версія про те що в місті завівся монстр їм здалася геть неправдивою .
- Навіть не знаю нащо шериф придумав цю байку . – подумав уголос Біллі , вистежуючи очима будь-який підозрілий рух у нічній темряві . Ні він , ні його напарник не чекали побачити щось дійсно страшне і відстежували скоріше порушників комендантської години , яку на нічний час ввів шериф до настання спокою в місті .
- Хтозна , може він щось приховує …
- Не думаю . Алан крутий та чесний мужик , тож не думаю що він реально щось мутить незаконне .
- Коротше в місті завівся маніяк у хеловінському костюмі … - після цих слів напарники посміялись і продовжили своє чергування , хоча й відносились до нього дещо несерйозно . А вранці їх знайшли в їхній патрульній машині . Вірніше не так їх як те що від них залишилось , рівно як і від машини яка була сильно понівечена потужними ударами та гострими пазурями , а від рейнджерів залишилось лише криваве місиво та обглодані кістки.
- Тааак … - шепнув на вухо один із новоприбулих рейнджерів своєму колезі . – Тепер я вірю що розповіді про монстра це чиста правда .
Ніч п’ята
Детектив Стівен Трейтон вивчав усі матеріали на схожу тематику , паралельно уважно дивлячись на фоторобот монстра . Чоловік звернув увагу на розповідь про вендиго – монстра з індіанської міфології . Там описувалось що вендиго це колишня людина , яка з голоду почала їсти інших людей і врешті-решт втратила людську подобу – в буквальному сенсі . Тепер це монстр який живе лише тим аби полювати на людей . Також було вказано що вендиго активний як правило вночі , вдень же він певний час може бути в образі людини , але це тільки коли перетворення сталось не зовсім давно . У будь-якому разі процес стає незворотній і вбити вендиго – це благо для всіх включно із самим монстром . Щоправда , не було навіть натяку на те як можна вирахувати вендиго коли він в людському образі . Детектив мав одну ідею і вирішив обговорити її з шерифом .
- Алане , я думаю нам треба приїхати в найближчу резервацію . Думаю індіанці повинні знати як можна вирахувати вендиго .
- Не впевнений , але іншого варіанту нема . Тож поїхали . – після цих слів шериф та детектив поїхали в резервацію , яка знаходилась за межами міста . Доїхавши туди менше чим за годину , поліцейські попросили першого зустрічного індіанця сказати де знайти шамана племені . Дізнавшись , чоловіки пішли до Мудрого Бізона – шамана , на якого вказав їм індіанець .
- Я чекав вас . – сказав шаман .
- Чекав ? – здивувався шериф Алан .
- Я відчував що хтось прийде . Зло у вас завелося .
- Так . Як нам його перемогти ? Срібною кулею ?
- Ні . – спокійно відповів шаман . – Вендиго можна вбити і звичайною кулею . Але вона має влучити тільки в серце і нікуди більше .
- А можеш допомогти нам знайти цього монстра ? – спитав Стівен Трейтон .
- Вирахувати його допоможе його щоденник . Вендиго вів його , записуючи свої відчуття в процесі перетворення . Ділився враженнями сам із собою .
- Де шукати цей щоденник ?
- Шукайте там , де давно вже ніхто нічого не шукає .
- Що ти маєш на увазі ? – спитав Алан .
- Ви самі знаєте . – після цих загадкових слів шаман завершив розмову з поліцейськими .
- Я здається здогадуюсь про яке місце казав шаман . – сказав детектив уже в машині коли він та шериф Алан наближались до міста .
- І де ж це ? – Алан і сам здогадувався , але хотів підтвердити або спростувати свої думки .
- Покинутий будинок на Дрейвен-стріт .
- Так , я теж за нього подумав .
- От і добре . Прямуємо туди .
Доїхали копи до цього будинку без якихось пригод , а ось потрапити всередину було тією ще задачею – всі вікна та двері були заколочені дошками , віддерти які було складно – цвяхи проіржавіли та намертво засіли в стінах будинку . Коли їм нарешті вдалося проникнути всередину будинку то їх очам представ страшенний гармидер , шукати в якому малий щоденник було практично нереальною задачею . Але нічого іншого їм не лишалось тому Алан та Стівен почали при світлі ліхтарів оглядати кожну шухляду , кожну шафу та навіть у старому холодильнику , який давно вже не працював вони теж оглянули , але очікувано нічого там не знайшли . Далі чоловіки вирішили спуститись у підвал , але поки що крім щурів нічого там не бачили . В якийсь момент копи подумали що шаман їх обдурив чи просто помилився , але тут детектив Трейтон випадково наступив на якийсь зошит що лежав на підлозі . За звичкою відкривши його , чоловіки побачили що це те що вони шукали і почали при світлі ліхтариків читати записи які вів монстр . «З чого все починалося . Ми з коханою дружиною вирішили поїхати в подорож до джунглів Амазонії . Їхали без путівки а так би мовити дикуном – домовились із місцевим гідом з числа мисливців на анаконд щоб він провів нам екстремальну екскурсію джунглями . Мені-то на роботі екстриму вистачає а ось Елізабет … їй давно хотілося гострих вражень …»
- Елізабет ? – спитав уголос детектив . – Якщо я нічого не плутаю то так звали колишню дружину Майка .
- Саме так , але хіба вона одна Елізабет на всю країну ? Давай далі . – і полісмени продовжили читати щоденник вендиго . «Ех , знали би ми що там буде далі в цих джунглях … Захотілося моїй благовірній пожити трохи в індіанців , які живуть не в резервації . Пожили . Їли разом із ними все що і вони , спали у вігвамах , ходили в джунглі на полювання … Одна індіаночка накинула на мене оком , але я дружині не зраджую …»
- Цікаво …
- Не відволікаємось .
«Чортівня почалась коли ми повернулись додому . Ні я , ні Елізабет не могли забути смак індіанської їжі , особливо м’яса , яким нас частували . Ми хотіли спробувати його іще , але ми навіть не знали з чого індіанці готували ту смакоту . Але бажання було все більше і більше . Ми не могли більше нормально їсти ні стейки ні барбекю ні навіть хот-доги – настільки нам хотілось знову скуштувати тієї смакоти . А потім почалось іще дивніше – і я і дружина помітили що наша зовнішність щоночі починає змінюватись . То колір шкіри міняється , то пальці вигинає якось неприродньо то ще щось . Але лікарі нічого не могли вдіяти адже вдень у нас все було окей . А потім , поки діти були в діда в іншому місті я зайшов додому під час роботи – випити хоч молока , адже на їжу я вже майже не реагував . Те що я там побачив геть мене не приголомшило , хоча й могло би – моя дружина сиділа навколішках над нянею та хатньою робітницею Стейсі . Точніше над тим що від неї лишилося і жерла її . Я відчув , як мене самого тягне приєднатися до Елізабет . Не довго думаючи я теж почав їсти її – і о диво , я згадав смак тої страви якою нас пригощали індіанці . Тепер ясно що то було плем’я канібалів і пригощали вони нас людятиною . Нарешті я наївся досхочу . Нарешті !»
- Я здається згадав цю Стейсі . – сказав Трейтон . – Вона загадково зникла і ми її так і не знайшли .
- І вона працювала нянею в дітей Майка , рейнджера . – додав Алан . – Але ж … Ні , це неможливо ! – вигукнув шериф , хоча і сам уже розумів хто є монстром .
- Я читаю далі . – сказав Стівен і продовжив . «Я не знаю що це за метаморфози стались у мене та моєї дружини , але це точно сталось після того як ми поїли людятини в індіанців . Закопавши залишки Стейсі на задньому дворі , ми вже зрозуміли що не зможемо вже без людятини . Коли діти почали розпитувати де поділась їхня няня то ми сказали що вона захворіла , а самі вирішили що наступними з’їмо дітей . Син і донька виявились такі смачні , такі ніжні . Ми аж пальчики облизали . Мені дісталось більше чим дружині і після того як ми з’їли малих я глянув на себе в дзеркало . Я остаточно перетворився на монстра , в той час як Елізабет ще була більш-менш схожа на людину…»
- Стів , це просто жесть . – сказав шериф . – Навіть я , бувалий коп і то відчуваю як у мене кров холоне в жилах . Стівен не зважав і читав жалі вголос . «Наступною я вирішив скуштувати на смак уже саму Елізабет . Вона ще не встигла повністю перетворитись і я наступної ж ночі з’їв і її , залишивши від неї лише кісточки , які я закопав поруч із залишками Стейсі . Елізабет мені на смак сподобалась найменше і я вирішив почати полювати на більш молодих . Першими зжер дочку сусіда , Менді та її хлопця …»
- Так , пригадую . Були такі , одні з перших кого роздер вендиго . – сказав шериф . – Ми з Майком якраз були на місці події .
- Майк , очевидно побував там раніше …
- Думаю вже очевидно . Майк – вендиго .
- Так , але ми повинні приїхати і подивитись у нього на задньому дворі . Я-то розумію що там будуть людські залишки , але треба …
- Згоден . – перебив колегу Алан . – І треба діяти якомога скоріше , інакше він іще когось зжере . Негайно викликаємо всіх хлопців , але хай будуть озброєні до зубів . – після цих слів копи викликали всіх рейнджерів та полісменів які були в місті на Дрейвен-стріт . Приїхавши до будинку свого колеги , який був як вони до цієї миті думали на лікарняному , силовики не гаючи часу почали копати на задньому дворі будинку . Але щойно вони відкопали людські залишки як одразу почули моторошні звуки – вендиго з’явився і напав на своїх колег .
- В серце ! – заволав Алан . – Треба влучити в серце ! – але вже за мить шериф упав на землю з розпанаханим гострими пазурями животом – вендиго швидко до нього підбіг і завдав удару . Втрачаючи свідомість , Алан бачив як монстр кидається на його підлеглих , які всаджують у монстра просто град куль …
На диво , Алан залишився живий . Прокинувшись у лікарні , він побачив Стівена та ще кількох колег які прийшли його навідати .
- Хлопці … А …
- Все добре , Алане . – сказав детектив Трейтон . Вендиго ми замочили . Перед смертю він перетворився знову на людину , якою він колись і був .
- Ми були праві – це був Майк ?
- Так , це був він . Я звісно досі не можу повірити , що людина може перетворитися на монстра .
- Я теж . Знаєш , з нашою роботою всяке можна побачити , але таке – вперше .
- Згоден . Сподіваюсь , більше ми такого жаху не побачимо .
Незабаром Алана виписали з лікарні . комендантську годину в місті відмінили . Звісно , цивільним не сказали що то був вендиго – розказали казочку про маніяка-канібала , який маскувався в костюм на Хеловін . Але самі правоохоронці досі не могли повірити в те , на яких монстрів іноді можуть перетворитися люди …
