Громадянська війна в Судані пройшла повз більшість країн , мешканці яких добре якщо могли показати цей Судан на карті . Та й дійсно – кому яке діло що прихильники скинутого диктатора ріжуть його опонентів , а ті відплачують тією ж монетою , а племенам дістається від обох сторін ? Це ж не десь у цивілізованій Європі відбувається вірно ? От коли терористи ІДІЛ стріляли журналістів провокативних видань та викрадали фури , якими таранили заправки та продуктові магазини то вся Європа стояла на вухах . Коли терористи ХАМАС напали на Ізраїль – теж усі зреагували . Навіть на агресію рашистів проти України і то більше зреагували . А Судан … Де Судан а де цивілізація . Своїх проблем досить . Принаймні так думала більшість людей за межами Африки …
Джедай та його побратими з ССО довго дотримувались такої ж думки . «Що нам той Судан коли у нас своя війна вже понад 10 років!» - казав Джедай коли чув у новинах мізерні згадки про бійню в Судані . Але його командування мало іншу думку – і ось уже Джедай та його група з якою він пройшов буквально вогонь та воду опинилися на території охопленого війною Судану . Завдання було чітке – знищувати бойовиків Сил швидкого реагування та найманців із ПВК «Вагнер» . Аргументація командування щодо відправки бійців ССО в таку далечінь була більше чим простою та зрозумілою – рашистських злочинців треба шукати та знищувати всюди , хоч на Місяці . Благо Судан був набагато ближче за Місяць і дістатися туди було легше . Та й не мислив Джедай та його бійці вже свого життя без війни , тож на мирному та безлюдному (принаймні поки що) Місяці вони би не прижилися . А на війні вони вже почувались як риба у воді . Вже пройшли декілька бойових зіткнень з вагнеровцями та їх спільниками із СШР – захищали села та містечка , ходили в рейди , вирізали цілі бази ворогів , допомагали союзникам відбивати захоплені території – коротше робили усе те , що до цього робили в Україні . І бачили на визволених територіях ті ж самі жахіття , що в Ізюмі та Бучі – розстріляні та зарізані люди , масові зґвалтування , тортури та мародерство . Там якесь селище спалять разом з усіма мешканцями , там залишать після себе відрізані голови , настромлені на списи – інколи навіть дітей.
- От із ким русня братній народ так це із суданцями , але точно не з нами . – сказав один із побратимів Джедая з позивним Ворон .
- Отож . Виродки кончені . І вони і всі хто їх підтримує .
- Сподіваюсь коли світ це побачить , - озвався Сірий . – то їх обкладуть такими санкціями , що всі попередні видаватимуться їм манною небесною .
- Не обкладуть бо ніхто не побачить . – відповів Джедай . – До цієї частини світу і всього що тут відбувається нікому взагалі нема ніякого діла . От якщо б вони пішли війною на країни Прибалтики або знову на Фінляндію … Та й то я не впевнений .
- Так . Кожен у своїй оболонці живе і думає лише про себе .
- Ну не нам їх критикувати . Кому в Україні було діло до Сирії чи Югославії , та що там Сирія чи Балкани – навіть до Грузії ? Тож ми по суті нічим не кращі від тих кого ми тут критикуємо .
- Отож . Тож не думаємо про те , на що ми не можемо вплинути , а лягаємо відпочивати – завтра повинні прийти з розвідки суданці і розповісти про найближчі плани цих виродків . У них на днях повинна відбутися зустріч з іранцями , які привезуть їм чергову партію зброї .
- Що , шахеди ? – з іронією в голосі спитав боєць із позивним Казанова .
- Як не дивно але ні . – відповів Джедай . – В основному стрілецька та БК до неї . Ну може гранатометів декілька буде , але це не точно .
- І правда дивно .
- Іранська зброя це не лише безпілотники . Взагалі не варто їх недооцінювати .
- Як і жодного ворога .
- Добре , лягаємо відпочивати . – після цих слів бійці ССО України пішли спати , слухаючи крики нічних африканських птахів та якісь дуже далекі канонади . «Хоч би не викликали на підмогу . Треба і відпочити ,а то й так бігаємо як скажені.» - подумав Джедай поринаючи в сон .
Наступного ранку Джедай прокинувся одночасно з усіма своїм побратимами та одразу був викликаний до командира .
- Джедай ! За даними нашої розвідки сьогодні на узбережжі відбудеться передача іранської зброї бойовикам СШР . Охороняти їх на зустрічі будуть вагнеровці . Ваша задача – знищити ворога та перехопити партію зброї . Питання є ?
- Як нам швидше та непомітно дістатись до пункту призначення ?
- У вас буде провідник . Суданець , у якого в часи попередньої влади репресували рідних .
- Зрозумів . Де він зараз ?
- Ви з ним зустрічаєтесь на околиці міста .
- Як я його впізнаю ?
- Він сам до вас підійде . Зустрічаєтесь ви у кафе . Кафе в тому районі одне тож не помилитесь .
- Коли нам вирушати на зустріч із ним ?
- Зараз . Збирайте зброю та БК і вирушайте . До опівдня ви повинні бути вже на позиціях та чекати тих виродків .
- Плюс . – після цих слів Джедай велів своїм бійцям готуватись .
Зібравшись , спецпризначенці сіли в бронеавтомобілі та незабаром уже були на місці . В кафе пішов один лише Джедай , інші ж були недалеко – видивлялись можливі загрози . На щастя в місті нічого небезпечного не було , а Джедай зустрівся з суданцем буквально одразу після того як допив свою пляшку холодної коли . Обидва чоловіки знали англійську і тому легко зрозуміли один одного . Отримавши передплату готівкою , суданець розповів про найкоротший шлях до місця операції . То виявилась велика долина за горами , перейти які можна було лише пішки . Бійці ССО України намагались провести там розвідку дронами , але жоден дрон звідти не повертався – ламались прямо в повітрі .
- Там всяка електроніка не працює . Не знаю чому . Аномальна зона мабуть . – сказав провідник .
- Ну що ж , значить ми повністю довіряємо тобі та твоєму знанню тієї місцевості . – відповів Джедай і по рації наказав своїм підлеглим вирушати до броневиків . Провідник сів поруч із Джедаєм у ведучому автомобілі і колона вирушила на завдання .
- Ех , стільки м’яса тут ходить . Хлопці , хто хоче їсти перед завданням ? – з легкою іронією в голосі сказав боєць із позивним Боксер коли побачив у вікно стадо буйволів .
- Відставити . – відповів Джедай . – У нас завдання .
- І потім – буйволи не рашисти , нічого поганого не зробили щоб їх стріляти . – додав Казанова . Далі бійці їхали мовчки . Спішившись біля самого перевалу , ССОшники рушили далі .
- Фух . Ну й спека . – подумав вголос Сірий .
- Згоден . Привал 5 хвилин . – сказав Джедай . Спецпризначенці зупинились і тільки хотіли випити зі своїх фляг як тут провідник запропонував їм випити зі своєї .
- Це наш місцевий напій . Добре освіжає в таку спеку . – сказав провідник , після чого всі бійці по черзі випили з його фляги .
- Дивний присмак . – подумав вголос Фокс .
- Ага . І якась слабкість … - додав Ворон . – Що за … - далі всі бійці були вже непритомні .
Прокинулись Джедай та його підлеглі в якомусь невідомому місці зв’язані по руках та ногах . Це було якесь поселення з чисельними халупами та чорношкірими мешканцями . У деяких чоловіків та жінок були в руках автомати , рушниці але частіше – списи . Були по всьому поселенню то там то тут розставлені кілки на яких красувались людські черепи . Біля одного з них стояв провідник групи Джедая , який і заманив їх сюди та про щось балакав із двома жінками . Але найбільше що здивувало ССОшників так це те що недалеко від них так само зв’язані сиділи ті самі вагнеровці , яких вони повинні були ліквідувати . Не було лише іранців та суданських бойовиків , які повинні були отримати іранську зброю . У всіх спецпризначенців виникло питання щодо відсутності частини ворогів , але незабаром воно вирішилось саме коли вони почули моторошний рик із печери , яка була аж на самому кінці поселення . Ні на лева , ні на леопарда ні на звуки ще якоїсь відомої бійцям істоти цей рик не був схожим навіть віддалено і це вже перелякало їх не на жарт . А поруч із ними стояло декілька охоронців зі списами . Автомати в них очікувано забрали .
- Командир , що робити будемо ? – спитав Боксер у Джедая .
- Тікати треба , але я думаю як нам це краще зробити . – бійці говорили українською тож не переймались через те що дикуни їх почують . Аж тут повз пройшов провідник-зрадник який напоїв їх тією гидотою .
- Агов ! – озвався до нього англійською Джедай . Негр підійшов але дивився на своїх колишніх підопічних з неприхованим презирством . – Ну я вже зрозумів що ти нас сюди притягнув не для того щоб відпустити нас живими . Так , на прощання – скажи що з нами буде ?
- Ви будете принесені в жертву Володарю саванни . Він – бог , він – повелитель усього що в ній живе . Він прилетів сюди з далеких зірок багато років тому і з тих пір володарює над усім та усіма в саванні . Він потребує жертв і ми йому їх забезпечуємо . Поки володар має жертви – наше селище існує . Вибачте хлопці . Нічого особистого , просто володар потребує жертв . Три дні кожного місяця в період повного місяця ми його годуємо .
- Володар саванни був один чи ще були такі як він хто як ти кажеш прилетів з далеких зірок ?
- Не один , але інші боги пішли в інші краї . – після цих слів провідник підвівся і пішов до чоловіка , який був схожий на чаклуна . ССОшники звернули увагу на те що поруч із чаклуном стояло кілька молодих людей , які мали бездумні та порожні очі . Бійці одразу зрозуміли що це зомбі , яких створюють чаклуни . Одразу згадалися статті в мережі про таких зомбі і про те що можна їх повернути в нормальний стан , давши їм трохи звичайної солі . «Було би круто їх звільнити та разом із ними перебити цих виродків . Ех , шкода що тут нема солі.» -подумав Джедай . А вже за хвилину чаклун вказав пальцем на зв’язаних спецпризначенців , після чого троє зомбі підійшли та почали кудись їх тягти , у той час як декілька інших зомбі пішли до вагнеровців і почали силоміць поїти їх якоюсь рідиною . Коли допив останній вагнеровець то спецпризначенці були вже у якійсь порожній хижі , в якій не було взагалі нічого , але крізь очеретяні стіни якої можна було бачити що відбувається ззовні . А відбувались там доволі моторошні речі – вагнеровців зомбі розв’язали , але було видно що найманці самі стали зомбі через те що їх напоїли невідомо чим . Чорношкірі зомбі , воїни племені , жінки , діти і чаклун вишикувались в кілька шеренг і стали на коліна , а чаклун почав читати якісь заклинання , вигукуючи якесь незрозуміле слово час від часу , паралельно окурюючи немов ладаном якоюсь штукою в руках все довкола . Розгледіти цю річ було неможливо , але було чути що вона видає звуки схожі на дитячу погримушку . Водночас декілька старих дикунів сиділи били в тамтами , а інші від вдихання диму з погримушки почали впадати в екстаз . Не поширювалось це лише на зомбі . Врешті-решт група вагнеровців-зомбі почала за наказом чаклуна іти в напрямку печери , з якої важкими кроками вийшов гуманоїдний велетень , схожий на суміш горили та ящірки , але ростом понад чотири метри . Як тільки ця істота вийшла то в Джедая та його бійців почали люто боліти голови , в той час як аборигени продовжували битися в екстазі , а зомбовані вагнера ішли назустріч монстру , який почав хапати їх своїми руками та кидати в пащу , пережовувати та ковтати не лишаючи навіть кісток .
- Сука , як болить голова ! – сказав Казанова .
- Тепер ясно – чаклун чи шаман чи хто він тут накурив усіх знеболюючим , а ті кого призначили в жертву цій потворі повинні самі іти їй у пащеку . – сказав Джедай .
- Цікаво чого нас не зомбували як тих виродків Пригожина ?
- Може завтра з нами це зроблять ?
- Можливо .
- Командире , походу ця паскуда повертається в печеру . – сказав Фокс коли потворний велетень доїв останнього вагнеровця .
- О , і голова більше не болить . А чорносракі досі дупля не відбивають після того диму .
- Це наш шанс ! – відповів Джедай , після чого підсунувся по підлозі і нащупавши мотузку на руках у Сірого став її розв’язувати . На диво йому це вдалось доволі швидко і вже незабаром Сірий уже сам розв’язував своїх побратимів та командира . Подивившись у щілину в стіні ССОшники побачили на надворі була вже глупа ніч і майже всі вже спали окрім кількох воїнів з автоматами та списами . На щастя для наших воїнів не спав і провідник . Навіть більше – він заводив у халупу навпроти групу одурманених чорношкірих , яких теж явно хотіли принести в жертву володарю саванни . Як тільки майбутніх жертв завели в хижу Джедай простежив за тим куди пішов провідник .
- Зрадника ми повинні взяти живим . Він знає де наша зброя . Треба її забрати .
- Плюс . – відповіли хлопці .
- Тоді діємо . Спершу знешкоджуємо вартових , потім ловимо провідника , забираємо пушки та валимо звідси .
- А як бути з тими , кого щойно привели ?
- Є одна ідея … - загадково сказав Джедай , після чого спецпризначенці тихо як миші стали виходити з місця свого утримання . Поки Фокс та Казанова разом із Сірим були на шухері , Джедай , Боксер та Ворон скрутили шиї вартовим та забрали їхні автомати . Джедай одразу ж підбіг до тої хижі де утримували полонених і відкрив двері . Дурман уже відпустив нещасних тож вони одразу зрозуміли що вони вільні . Вони з диким вереском почали кидатись на ворогів та душити їх голими руками у той час як спецпризначенці пішли в напрямку куди пішов той , через кого вони тут опинились . На їхнє щастя зрадник сам вийшов зі своєї халупи тримаючи в руках автомат Казанови .
- Ось ти й попався виродку ! – сказав Джедай .
- Не вбивайте , будь ласка !
- А з чого б це ? Ти завів нас у пастку , ледь не згодував цій потворі , а ми тебе жаліти повинні ?
- Я не мав вибору .
- Вибір є завжди . Коротше так – ти віддаєш нам нашу зброю а як ні – ми кинемо тебе в печеру і ніяким дурманом поїти не станемо , тож ти відчуєш усе те , що відчувають ваші жертви .
- Забирайте . Ваша зброя у мене в будинку ! – після цих слів Джедай наказав бійцям зайти в будинок провідника і забрати всю зброю та припаси . Після виконання наказу командир групи майстерним ударом вирубив провідника і рушив у напрямку гір разом зі своїми підлеглими , час від часу стріляючи зомбі та звичайних воїнів племені , які траплялися їм на шляху . Покинувши межі селища , де вирувала бійня , спецпризначенці відчули головний біль . Це могло означати лише одне – монстр вийшов з печери, почувши звуки бою . Коли невдалі жертви спробували його атакувати списами та мачете адже набої в автоматах закінчились то монстр навіть не поморщився – серйозної шкоди ці атаки йому не завдавали . А коли він роздер кривдників та шматки та закинув їх собі в пащеку то Джедай та його група зрозуміли – вони безсилі . Лишалось лише одне – тікати якомога далі , відстрілюючись від переслідувачів , яким прибулець моторошним риком наказав зловити ССОшників . Патронів було не так багато , тож стріляти доводилося дуже влучно . Невдовзі хлопцям вдалося відірватись і добратися до перевалу , за яким стояли їхні бронеавтомобілі .
- Фух . Відірвались . Але що скажемо командуванню ? – спитав Сірий .
- А що тут казати ? Завдання по суті виконане , вагнера знищені . Хіба важливо яким чином ? – відповів Джедай , їдучи назад – туди де точно нема монстрів та тих , хто поклоняється їм як богам …
