Ми тільки почали зустрічатись з моїм чоловіком і вирішили на декілька днів поїхати до Львова. Нікіта вже бував там і йому дуже сподобалось, а я ж нечасто подорожувала і з радістю згодилась. Ми хотіли одразу шукати і бронювати житло, але мій батько переконав, що на місці це буде зробити простіше.
Ми приїхали до Львова у п'ятницю зранку та почали шукати квартири по оголошенням. Нажаль, більшість були зайняті, але один чоловік нам призначив зустріч на перегляд квартири. Десь за пів години до зустрічі він подзвонив і сказав, що нажаль, цей варіант вже зайнятий, але він може нам показати квартиру, яка буде з окремим двориком та без сусідів. Ми згодились та поїхали дивитись. Ми доїхали до кута якоїсь будівлі, де збоку був загороджений дворик, парканом заввишки пару метрів. Він швидко завів нас, ми піднялись сходами на другий поверх і на нас чекала затишна двокімнатна квартира, яка нам цілком підходила. Ми оплатили оренду, отримали ключі і, відпочивши годинку після дороги, вирішили піти гуляти по місту. Єдине, що у мене є пунктик - я не люблю дзеркала в кімнаті, де я сплю. Тому ми спочатку завісили дзеркальний сервант у спальні і винесли дзеркало, що стояло на підлозі, у іншу кімнату.
Спустившись у дворик, затримались покурити та скласти приблизний план на сьогоднішній день. І тут, вже неквапливо роздивляючись, помітили, що дворик цей прибудований до закинутої будівлі. Два величезних вікна виходили прямо у дворик і можна було роздивитись, що там у середині. Стояли столи, валялися якісь документи, все це було під великим шаром пилу. Стало трохи моторошно, але оскільки надворі був сонячний осінній день і бажання гарно відпочити двом закоханим, то це відчуття швидко забулось.
Перший день і перша ніч пройшли чудово. На другий день ми захотіли подивитись, куди ведуть сходи далі, які вели у нашу квартиру. Все було прозаїчно- піднявшись на один проліт, побачили масивні металеві двері з великим навісним замком. Ми переконались у тому, що дійсно ми єдині, хто тут мешкає.
День промайнув швидко. Ввечері ми подивились фільм на кухні та пішли готуватись до сну. Інтимні подробиці я опущу, але скажу, що в один момент з'явився страх, повітря , атмосфера в кімнаті стали напруженими. Я зрозуміла, що Нікіта теж відчув, що щось не так. Страшно було відкривати очі. Було відчуття, що над ліжком стоїть натовп і дивиться на нас. У кімнаті яскраво світило світло і десь в свідомості було розуміння, що цим створінням воно не заважає. Ми лежали вдвох із заплющеними очима, поки цей жах не відпустив. Нікіта встав, пошепки спитав, чи я теж це все відчувала. Я кивнула. Він вимкнув світло в кімнаті і ми вляглись, нерви в обох були натягнуті як струни. І тут почувся гуркіт, стукіт з кухні, наче там хтось ходить, відкриває дверцята, дзвенить посудом. Нікіта почав мене заспокоювати, що це лише газова колонка, але я заперечувала, вона видавала не такі звуки. Ми довго ще лежали і прислухались, але Нікітка заснув перший і трохи згодом у сон провалилась я.
Прокинулась раптово, почувши, як у вікно, що було над нашим ліжком, хтось три рази постукав. Жах охопив, але я це списала все на те, що цей стукіт мені просто наснився. І тут знову тричі постукали у вікно, прямо над моєю головою. Це не сон! Страх просто скував моє тіло, я знову почула як на кухні голосно щось загреміло та затупотіло. В стані такого жаху я знову провалилась в сон.
Вранці вже Нікіта розповів, що прокидався. Але він чув, як хтось повертав і смикав ручку у вхідних дверях в квартиру. Нагадаю, що це не можливо-дворик із фірткою, яка замикається на ключ, двері внизу, замкнені на ключ. Потім на другому поверсі двері в квартиру і вище металеві двері із замком.
Розповідаючи про двері, Нікіта сказав, що його тоді охопив такий жах, що було бажання вийти у вікно. На що я йому розповіла вже свої нічні пригоди.
Визирнувши у вікно, ми побачили, що воно знаходиться достатньо високо. Десь на рівні звичайного третього поверху. Дерево, що росло під ним, і близько не доростало до вікна.
Це був наш останній день у Львові, вранці наступного дня ми мали їхати додому. Ночувати тут вже не хотілось, тому ми вирішили гуляти до самого ранку, зайти по речі і поїхати.
Я подзвонила чоловіку, що здав нам це житло, і сказала, що ми залишимо ключі у поштовій скринці. Коли він запитав, чи нам сподобалась квартира, я відповіла що в ній кояться дивні речі. На що він після задумливої паузи сказав, що все може бути, оскільки будівля дуже стара.
Вже коли ми приїхали додому і знайшли цю квартиру на гугл мапі, то роздивились що вона дійсно знаходиться у покинутому хлібзаводі і від загальної будівлі нашу спальню розділяла тонка цегляна перегородка. Інформації ми ніякої не знайшли, що там могло статись. Але досі, розповідаючи цю історію і показуючи цю квартиру на мапі стає моторошно.
